Як банки вирішують проблеми з погашенням кредитів у зоні АТО

Однак не тільки у свідомості населення виникає двозначне сприйняття положення. Навіть на рівні судової практики немає чіткого розуміння і, відповідно, механізму роботи з такими кредитами. Проаналізуємо, з якими проблемами стикаються люди, банки, страхові компанії і суди на шляху до вирішення суперечок про те, хто буде платити за боргами.

Є цілий список причин, які обмежують можливості банків щодо повернення кредитів із зони бойових дій. Частина з них викликані заходами, прийнятими урядом для захисту позичальників.

З одного боку, більшість цих законів лише призупиняють нарахування штрафів і права кредиторів на вилучення та реалізацію застав. З іншого боку, подібні заходи вбивають в боржниках зацікавленість в погашенні кредитів. Майно не заберуть, штрафів не буде – заради чого тоді старатися? Набагато легше зробити вигляд, що нічого не розумієш, законів не знаєш, і все списувати на АТО.

Банки розуміють, що всі поставлені в дуже важкі матеріальні умови, тому в роботі з боржниками, які проживають на Донбасі, вибирають найбільш лояльні підходи, йдучи на компроміси, яких у звичайній практиці не зустрінеш.

Адже хто-то дійсно не може платити, втративши засоби до існування, і йому потрібно час, щоб відновити сили. Хтось просто виїхав, і не знає, що стало з його майном, яке залишилося без нагляду на Донбасі, і взагалі чи варто те, що залишилося, зусиль.

Поки результат для банків невтішний: основне джерело їхніх доходів – кредитування – на сході країни перетворюється в джерело збитків.

Однак не тільки законодавчі обмеження призводять до погіршення кредитного портфеля по зоні АТО. Є ще труднощі з розслідуваннями справ і наданням доказів у спірних ситуаціях.

Стягувати застави за кредитами в зоні проведення АТО і на прилеглих територіях, на які теж може поширюватися військова агресія, практично неможливо. Мало того, що тутешнє майно, особливо нерухоме, втрачає свою ліквідність, дуже мала ймовірність, що воно взагалі вціліє.

Здавалося б: якщо заставу застрахований, станься з ним що – банк отримає за нього грошове відшкодування. Однак на практиці втілити це вкрай складно.

Страховики обіцяють відшкодування майна, розташованого в зоні бойових дій, якщо воно було втрачено/пошкоджено з причин, не пов’язаних з військовими ризиками. Але спробуйте це довести.

Наприклад, сталося ДТП або згорів будинок, необхідно викликати представників відповідних державних органів (міліції, МНС) і страхової компанії, які повинні розібратися і скласти протоколи, видати підтверджують довідки. Але навіть у підконтрольних Україні населених пунктах, де проводиться АТО, виїзд на місце події часто неможливий з-за обстрілу. А одних лише заяв потерпілих для страхових і судових розглядів недостатньо.

З одного боку, уряд захищає позичальників із зони проведення антитерористичної операції, обмежуючи по відношенню до них права кредиторів. З іншого – законодавством не пояснюється, як бути з територіями, які піддаються військової агресії, але АТО там ще/вже немає.

Поки вони не увійшли в офіційний перелік населених пунктів проведення АТО, влада не визнають тут терористичних загроз. У той же час якщо, приміром, страхова компанія знає про випадки тероризму в місті, і їй пред’явили рахунок за перебуває тут застрахованому майну, повинна вона сплачувати?

У будь-якому разі подібні спірні ситуації призводять боку в суди, які можуть затягуватися на тривалий час, обертаючись величезними витратами. А причина в тому, що згаданий вище перелік міст оновлюється набагато повільніше, ніж події в країні. Якби законодавча реакція встигала вчасно, це давало б розуміння того, що відбувається учасникам спорів.

Офіційно, що проживають в зоні АТО позичальники – цілком доступна аудиторія з точки зору повернення кредитів. У той же час на практиці повертати звідси засобу стає все важче. Люди не знають, у що кому вірити, всі захищають свої інтереси. Позичальники сподіваються, що уряд їх «прикриє» новими поблажками, страхові і суди «не помічають» тут військових ризиків, а банки підраховують збитки.

Права кредиторів по відношенню до місцевого населення продовжують обмежуватися, нормальні ринкові відносини банків та їх клієнтів насильно переводяться на політичний рівень. Правильно це чи ні? Можливо, в умовах війни – єдиний варіант. Однак європейські експерти і кредитори Україну поки тільки критикують.