Як бізнесу повернути свої гроші, коли неплатоспроможний банк?

З початку 2015 року позиції Фонду почали дотримуватися і суди у спорах щодо взаємозаліку на підставі ст. 606 Цивільного кодексу, не визнаючи припинення зобов’язань за договорами кредиту та вкладу в зв’язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Однак у цій категорії спорів слід вже в найближчому майбутньому очікувати висновків від Верховного Суду у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм статей Цивільного кодексу вищими спеціалізованими судами, практика яких ще в 2012 році була кардинально протилежною.

Новим шансом для таких кредиторів та боржників банку повернути свої кошти або ж оптимізувати заборгованість є рішення Фонду “Про затвердження змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку” від 16 квітня 2015 року, згідно з яким, на етапі тимчасової адміністрації Фонд має право здійснювати залік зустрічних однорідних вимог, якщо це не призводить до порушення порядку погашення вимог кредиторів. Згідно з рішенням, такий порядок не порушується, якщо: правочину, за яким здійснюється операція, укладені більш ніж за 180 днів до дати віднесення банку до категорії неплатоспроможних; за кредитним договором не здійснюється заміна застави протягом 180 днів; такі операції зменшують можливу суму відшкодування за рахунок коштів Фонду.

На даному етапі поки що не зрозуміло, як Фонд буде використовувати таке роз’яснення, особливо в частині того, які операції “зменшують суми відшкодування за рахунок коштів Фонду” і буде такий взаємозалік можливий виключно за вкладами фізичних осіб на суму до 200 тис. грн, або ж також і за вкладами підприємств? Навіть при першому тлумаченні, боржники банку, зібравши пул кредиторів за 200 тис. грн, термін депозитних договорів яких закінчився, і які готові отримати свої гроші частково, але до рішення про ліквідацію, — можуть оптимізувати свою заборгованість, здійснивши таку “реструктуризацію”. Але питання вигоди такої операції для вкладників залишається відкритим, оскільки такі вклади, гарантовані Фондом і, відповідно, будуть підлягати повній виплаті після прийняття рішення про ліквідацію. Хіба що такі вкладники — пов’язані особи.

2 березня 2015 року набув чинності закон “Про внесення змін у деякі законодавчі акти щодо відповідальності пов’язаних з банком осіб”, який передбачає запровадження цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності для власників банків за вчинення будь-яких дій, які призвели до неплатоспроможності банку, якщо це завдало значної матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Головним нововведенням, яке дає “промінь надії”, є те, що пов’язане з банком особа, дії чи бездіяльність якої призвели до завдання банку збитків з його вини, несе відповідальність своїм майном. Тобто, на підставі вказаної норми можливим є звернення вкладника з позовом проти власника банку. Однак, ця норма певною мірою суперечить положенням Цивільного кодексу та законодавства про юридичних осіб та акціонерні товариства, згідно з яким організаційно-правова форма публічного акціонерного товариства (ПАТ) передбачає лише обмежену відповідальність акціонерів. Ймовірно, що зазначені положення нового закону будуть превалювати, як спеціальна норма, що регулює діяльність саме банків. Також поки невідома практика співвідношення зазначеної норми та права Фонду на стягнення з бенефіціарів збитків, завданих банку, оскільки власник буде відповідати за шкоду, завдану саме банку, а відповідно, така норма може тлумачитись, як відповідальність тільки перед банком, а не кредиторами.

Ще одне нововведення передбачає, що вже на етапі формування ліквідаційної маси банку, якщо його активів недостатньо для задоволення вимог кредиторів, Фонд має право звертатися до бенефіціарів банку, якщо їх дії або бездіяльність призвели до неплатоспроможності, з вимогою про відшкодування збитків, у тому числі і в судовому порядку.

Таким чином, шанси на задоволення вимог кредиторів за рахунок бенефіціара видаються реальними, якщо Фонд буде активним у пошуку активів власників і в судових процесах. Однак не завжди Фонд має всі необхідні ресурси і кваліфікацію, особливо стосовно процесів за кордоном, що наштовхує на думку про доцільність паралельного самостійного стягнення, в тому числі, в інших юрисдикціях, особливо, якщо “гра варта свічок”.

На закінчення слід зазначити, що пленум Верховного Суду 3 липня вирішив звернутися до Конституційного Суду з поданням щодо відповідності закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Конституції України, тому законодавче регулювання ліквідації банків очікує або кардинальну зміну, або ж навпаки — легітимізація.

Крім цього, 16 липня Верховна Рада прийняла урядовий законопроект №2045а про законодавчі зміни щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізосіб, який було направлено на підпис Президенту 24 липня. Згідно з даним документом, залік зустрічних вимог на етапі тимчасової адміністрації, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю сторін (в тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі буде прямо заборонено на рівні закону. Даний документ також передбачає заборону будь-яких форм взаємозаліку та припинення зобов’язань на наведених вище підставах на етапі ліквідації. У той же час, законопроект встановлює винятки, фактично, дозволяючи взаємозалік у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього ж банку і кошти спрямовуються на погашення заборгованості за кредитом цього боржника, з урахуванням того, що кошти знаходилися на поточних або депозитних рахунках такого боржника на дату початку виведення Фондом банку з ринку, при цьому договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Але все ж ці зміни не містять твердого та остаточної відповіді щодо можливості взаємозаліку і допускають їх різне тлумачення, зокрема, щодо уступки вимоги, яка була здійснена до введення тимчасової адміністрації.